082008_032017 | (no subject)

М'які сутінки змінює туманний світанок. Добре знайоме місто неочікувано водить своїми затишними закутками, де я ще не був. Через внутрішній двір костелу з-за дверей чути молитву ранкової служби;
Я шукаю аптеку, і вона знаходиться якраз навпроти улюбленої кав'ярні, вона ще пуста у такий ранній час. І я вже спілкуюся більш-менш вільно, (а рік тому не міг позбутися акценту), мені байдуже, нарешті, як дивляться на мене люди на вулицях, і на ранок не так погано, як могло би бути, та чого ж все зараз так безнадійно віддає пусткою, і вже не сяє та незбагненна краса і сила, цінність і пронизлива справжність кожної миті, як тоді, коли ми сиділи тут з тобою, вірний друже, нервові, наїжачені, одні проти всього світу.
Чекаючи на каву, ще раз клацаю на камері зроблені сьогодні фото, їх стиль нагадує твій.
Я шукаю теплих дрібниць. На кшталт цієї незмінно доброї музики, вогника свічі у скляній кулі, золотого листячка, кави з перцем, і вони знаходяться, та не гріють, неначе "ти знову запізнився з цим". Сильний пряний аромат не в змозі перебити відчуття власного холоду, сивого туману пізньої осені, що оселився десь всередині і пронизує наскрізь.