082008_032017 | День третій: вовча дискотека.

- Бачили вовків.
- Іііі!.. І шо?

- Шо-шо, - хуями обклали, та вони й дьору!
Без жартів, так і було. Четверо. Зараз в них ще вистачає їжі, і, як усі дикі звірі, сіроманці не ризикують підходити до людей. А от ближче до лютого-березня, коли голод штовхатиме їх до більшої рішучості, тут вже краще не лазити отак просто удвох без рушниці.
-…а ще дикі тварини двічі подумають перед тим, як тебе зачіпати, коли ти значно більший за них. Якби підійшли, їх ще можуть відклякнути широко розчепірені куртки на манер «кажана». Собаки от просто панічно бояться, коли в них кидаєш подушкою, вони не співвідносять об’єм з вагою, сприймають тільки, що велике, а значить, небезпечне.
- Я це вже уявляю, підходить, значить, вовк, і ми нараз опа – розчахуємо перед ним пальта, вовк такий хапається за голову «Матір божа, ну його в бердо, збоченці якісь, пішов я звідси, поки не сталось чогось!..»

«Жалівся на морок? На тобі сонечко!»
Ходили знову на Озерну, вона найближча. А за такий короткий світловий день пішки мало куди встигнеш. До Вишківського Горгану 6.5 км по снігу без стежки удвох – погана ідея. Як не вистачає інтернету.

Синевір у сонячних променях – зовсім інша ж справа.

Бачили того, хто лишає оці сліди:

То не крук, як я спершу думав, а тетерів, здоровенний, як гуска. Живе на самій кичері десь серед цих смерек:

…
- Щось я не чую сов. Нема їх тут, чи шо?
(З найближчого схилу):
- фіііііІ! («Як це мене тут нема?!»)

В готелі чули ледь помітні, слабкі поштовхи. Землетрус. Малееенький, гарнеееенький.
Кажани зимують на горищі одразу за стінкою як раз над моїм ліжком. Іноді вони там починають ворсатися і шарудіти.

День третій: вовча дискотека.

no subject

no subject