(no subject)

Моя суть - бите скло.
Річ проста і буденна.
Хоч і не позбавлена своєрідної естетики.
Воно може виблискувати, здаватися коштовним камінням на тлі мороку розрухи покинутих будинків.
Зачаровувати погляд кришталевою, пронизливою прозорістю. Грою впійманих променів у лабіринті гострих граней.
Або показати твоє власне відображення у великому запиленому уламку, де засохлі краплі дощу замилять дрібні недоліки, а густі тіні послужливо сховають те, чого не хочеш бачити. Забери світло - і зостанеться лиш дратівливий скрип під чоботами. Підступний ґрунт, що голосно порушить тишу, видасть присутність, трісне, вислизне з-під ніг у непідхожий момент. Не те, чого варто торкатися. Жодного натяку на золото зроненого сонця. Не скарб, що після довгих пошуків, нарешті стискають у долонях. Не те, чому є місце у домі, що з нього взяти? Не те, з чого бодай можна щось зробити. Навіть як засіб завдати шкоди - не дуже, скоріш собі нашкодиш більше. Просто бите скло, що трапляється на шляху. Що може якось по-своєму розмовляти з світлом.