082008_032017 ◾ Неприховані чари Чорногори. (Reply)

...We were here
Grieving the saddened faces
Conquering the darkest places
Time to rest now and to finish the show
And become the music, one with alpenglow(c)

"У мене будуть "власні" Карпати. З мавками і гашеними вугляме."
Нехай не дикі таємничі Мармароси, а заходжена туристами Чорногора, але ж я і тут до ладу не був. Це її Гнат Хоткевич називав "таємним джерелом всіх рік, і потоків, і всіх народних казок, страшних переказів, легенд і ідеалів", це про неї його слова "Ось гніздо дощів, хранилище снігу, віковічне притулисько всіх озимнених і занадто гарячих! От де всі оті «Нечисті місця», «Прокляті озера», «Чортівські доли», «Дідчі верхи», всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі схованками для ведмедів, вовків, диких кабанів і опришків!".
Нехай трохи людніше, та стежки ж і добре помарковані, і точно не загубишся, навіть не маючи досвіду. Нехай найпопулярніша, зате і найвища.

кичера - вершина
валандатися - плестися, повільно йти (с)словник гуцульської говірки

Чорногора, Чорногірський грунь, чи то "хребет" - гірський масив, що включає найвищі вершини українських Карпат: Говерлу, "дворогий" Петрос, Піп Іван Чорногорський, Бребенескул, без таблички, зате з ґрунтовною камінною ступою та однойменним льодовиковим озерцем у "котлі", гори Ребра, Шпиці - невисокі, але дуже круті і карколомні, Туркул і славетне озеро Несамовите, межу Івано-Франківської та Закарпатської областей, а також гора Дземброня, річка з такою ж назвою і найближче село.
"Навіщо ж ви обрали таке моторошне місце, Чорногору?", - питався один знайомий, і сам собі відповідав: "А, забув, ти ж любиш усе моторошне!"

Перше фото подорожі; Досить зловісно і моторошно?

Ну а це - (дуже приблизно) нами пройдений шлях.

Вона ж-бо найвища, а значить, найближча до сонця. Наприкінці липня на Чорногорі ще червень. Альпійські луки вкриті квітами, трави пронизливо зелені, у низинах в принципі не буває таких кольорів, що на фото зазвичай списують на фотошоп, а дехто зве "пластиковими", під карпатським сонцем, вони - реальність.
Закидаю геть подалі темні окуляри, без яких нічого не бачу в місті, вони чомусь непотрібні тут, на той "ультрафіолет, від якого в горах варто захищатися", зовсім не боляче дивитись, і хочеться бігати кам`янистими стежками, стрімголов, все швидше і швидше, (подалі від спогадів), не знаючи втоми. Я. Я ненавиджу бігати. І зазвичай намагаюся уникати цього процесу всюди, де тільки можна. Але не з цим карпатським вітром. Тут це не важко, так, ніби біжиш не наввипередки з ним, а узявшись за руки. Тут розумієш, що вислів "де тебе носить?" може бути не метафорою, і звідки тільки візьметься та незвична, небувала легкість, ніби тебе й справді "щось носить".

Дзвоники круглолисті, Campanula rotundifolia. Хоч ними вкриті всі Карпати, це не "дзвоники карпатські", дзвоники карпатські - то інший підвид. Окрім цього в Карпатах можна знайти ще штук 5 різновидів цієї рослини, високих, низеньких, синіх, білих, фіолетових, довгих, широких, волохатих.

Теж дзвоники. Але альпійські.

Лимонниця (або "крушинниця") звичайна; Крила блідо-зелені, а не яскраво-жовті, значить, самиця.

Якщо позаминулого року регулярно виходило "приїдь в інше місто, вилізь там повище, зустрінь схід сонця і замерзни нахрін", то цього літа персональний тренд змінився: "запхайся подалі і там обгори на сонці нахрін". Врахувати досвід сплаву Десною, і взяти козирка? Легку сорочку, але з довгим рукавом? Сонцезахисний крем хоча б? Пфф, це неспортивно, надто складно, тільки ~~недоумство і відвага!~~ суворий мінімалізм! Та й після пекла на Десні що мені вже від того сонця станеться?.. Ну, мені, власне, майже нічого. Правда, тепер пикою лускатою трохи схожий на рептилоїда. А в горах то наче не помічав тих сонячних опіків. От команді довелося скрутно, вони по-справжньому білошкірі ~~не те шо я,~~ то мали собі клопіт постійно мостити захист від сонця з підручних предметів, через що мали вигляд то як "поважна мусульманська пара", то як екіпаж літаючої тарілки.

Бинти на зап`ястках, серветки на шиї і ногах, "сідушка" на голові, штанини на руках, носа закриває приклеєний до окулярів пластирем шматочок упаковки від каші. А, і Петрос. Он там, на задньому плані. Четвертий день походу.
"Вітання, Земля, ми прийшли з миром".

Бребенескул (2032 м), друга по висоті після Говерли гора українських Карпат. ПІЧ у цьому списку лише на третьому місці, а Петрос на четвертому, хоча завдяки крутим схилам з деяких ракурсів візуально він здається навіть вищим за Говерлу.

Всі побачили озеро Бребенескул?

Десь на Ребрах

Конче необхідна річ в поході...

...лимонад! На кришталевій місцевій ~~потойбічній~~ джерельній воді, що ледь помітно пахне жерепом, корінням якого тут пронизана уся земля і камені. А потім ще з тиждень цим жерепом пахне пластикова пляшка, скільки води в ній не міняй.

Піп Іван Чорногорський.

Покинута обсерваторія на вершині зовні схожа чи то на середньовічний замок, чи то на каземат, всередині - сміття і сморід. Над нею реють круки, тихо прорізуючи чорними крилами неприродну синь небес, десь у них тут гніздо. Взимку я не схотів сюди дертися 5 кілометрів крізь заметіль, все одно ніц не видно ж буде. От, через пів-року дійшов таки. І коли, долаючи останні метри, закладає у вухах від вітру і незвички бігати, мить обірве всі довколишні звуки, залишаючи рівний писк на одній частоті і гупання серця, хитнеться земля і вповільниться рух світу перед очі, спливуть у пам`яті слова, ніби врешті стає на місце завершуючий кавалок мозаїки якогось давнього і складного ритуалу.
... I haunt your fears
Though you don't know of my duty
To lead your path
Because I'll take you home to rest
In my black wings enfolding you (c)