Карпат забагато не буває.

[082008_032017]

Легенду про озеро Несамовите я перевіряти не став. Не те, щоб боявся дощу в горах, навпаки, поблукати крізь каламутну непроглядну мрєч, відчуваючи себе наче на краю світу, так і лишилося поки незакритим питанням. Не знаю, просто... Рука не піднімалася кинути туди того камінця, звідкись я впевнений, що це було б... не ґречно.

Щоправда, на ранок третього дня якісь туристи там намагались купатись. І небо справді затягло хмарами, з яких навіть щось накрапало. Ненадовго.

Говерла у хмарі.
По дорозі траплялося багато народу, і інколи кам'яні сторожові ящіри.

Вони полюбляють горішки і цукор.

Доки ми тиди доповзли, ніяких хмар там вже не було, а було от таке:

Як і завжди на Говерлі, було.


Довго шукав ці фіолетові квіточки у довіднику, найбільше схоже воно здалося на астрагал австрійський, та щось було не так - розміри (астрагал більший), форма віночка (у астрагала квіти на китиці розташовані не так, а наче "симетрично", і направлені вгору, а не вниз), а головне - оці тонкі вусики на кінцях, у астрагалу їх немає. Виявилось - це vicia cracca. Не те, щоб чимось особливим примітна, хіба що "ніжною" кумедною назвою - мишачий горошок. "Вид дуже поліморфний, варіюється ступінь опушення всіх частин рослини, розмір і форма листків, колір вінця"(с) Невеличка рослина з родини бобових, має м`яке тонке стебло, що стелеться, чіпляючись за "сусідів", росте не тільки в Карпатах, це можна знайти багато де в помірних широтах, на луках, узліссях, трав`янистих схилах. На Лисій Горі в Києві його повно. Використовується як медонос, кормова культура і лікарська рослина. В народній медицині відомо кровоспинюючими, заспокійливими, протисудомними властивотями. Щоправда, в плодах міститься алкалоїд в невеликій кількості, що надає їм гіркуватого присмаку, але щоб тим отруїтись, треба бути знатним збоченцем - не полінуватися познаходити, назбирати і з`їсти в значній кількості цього гіркого "бісеру".

Якщо збираєтесь йти з Говерли до Петроса через сідловину, спитайте чек на вході в НПП на КП "Заросляк", бо на сідловині трапилась неприємна несподіванка - там виявилось ще одне кп, (якого в травні, за словами очевидців, не було), де теж хочуть по 20 гривень з душі, або чек. Чи то контора інша, бо називається "Карпатським біосферним заповідником", а не "Національно-природний парк", як на Заросляку, чи то просто розводняк жадібних лісників. З одного боку, чеки тут вибивають одразу, і документи якісь показують, тоді як на Заросляку чеків я не бачив, щоб  видавали, і 20 гривень, здавалося б, не та сума, через яку стільки всякої мороки, а з іншого - по-перше, на папірці можна надрукувати що завгодно, і по-друге - видерті грейдером чорничники, на території заповіднику - про щось говорить? О мутний і незрозумілий світ людей.

А тепер, малята, настав час традиційного розділу #готуйсяякслідупоход.
Хтось не взяв пальника, бо клопотно було в останні дні бігати-купувати балон з газом, хоча це б зекономило нам значно часу - та пусте, я і з жерепом помордуюсь, все одно до того буржуйства з пальниками не звик, і там, де без нього можна обійтись, обійдусь, все одно поспішати нема куди. Подбати про захист від сонця? Вже суттєвіше, (хоча і не я від нього найбільше постраждав), але добре було б на наступний раз врахувати, не для себе, так для інших.
От що корисна річ у поході, так це клей. Однісінька невеличка туба доброго клею, це ж не важко, правда? Навіть, якщо у тебе немає драної байдарки. Дивився я в задумі на свої багатостраждальні шкари, майже впевнений, що вони не витримають других Карпат, та ще й через три роки інтенсивного та наповненого пригодами нашого співіснування (а змінного взуття, звісно ж, нема) і готувався мостити говнострой дива орочої інженерної думки з мотузок і пластиру. На диво, мої як раз вижили. Розлізлися капці напарника, який, натхненний моїм прикладом, теж не взяв змінного взуття. Знайшов кого дослухатись, ага. Хоча... ця людина знає мене 10 років...





Говерла, Петрос, село Лазіщина. Одна з тих точок, де Петрос здається вищим, але він просто ближчий і крутіший.




Дорога назад. З сідловини завертаємо по синім вказівникам маршруту на Козьміщик. Петрос віддаляється, до нього цього разу не встигли, всі не в належній формі, кожний з своїх причин.


Виснажена команда радіє густому тінистому лісу попереду, правда ж, ми нарешті заберемося з цього бісового сонця? Правда, а ще там буде річка, - Лінн тут не вперше, навідміну від нас. Кілометрів за 8 має бути. Петрос "виразно підморгує". Що їм, горам, місяць, рік, два, сто? У них є вічність.




Лопушанка. Стара дорога різко обривається з обох боків біля самої води, посередині залишки зруйнованого (за всіма ознаками, досить давно), кремезного мурованого мосту.
Вона стрімка і неглибока, переходити її, навіть з повними руками речей, - така жадана відрада після довгого спекотного дня. Головне, не дивитись довго на воду, бо починаєш втрачати рівновагу. Отут уже можна й купатись, в примарнім сяйві недозрілого місяця. Ну а коли ще. Завтра вставати досвіту, встигнути зібрати все і долати задушливі останні 10 км до транспорту. Бо зранку повітря було важке і нерухоме, наближалася гроза.



Гроза зустріла нас у Франківську, вітаючи блискавками над золотими банями якоїсь церкви біля автостанції, гроза проводжала нас, лютуючи вдалечині над горами з вокзалу в Ясіні. Грози - мій упевнений знак, що "ти не просто так тут" .