082008_032017 (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
082008_032017) wrote2015-12-18 03:07 pm
082008_032017) wrote2015-12-18 03:07 pm
Entry tags:
День четвертий. Кілометри, після яких однаково не спиться.
Лінія Арпада – укріпрайон часів Другої світової, що простягається майже на 600 км у Східних Карпатах, являє собою масив окремих оборонних вузлів на декількох напрямках. Створювався угорськими військами вже в останні роки війни проти наступаючої Червоної армії.
(фото зроблено у грудні)
Саме ця ділянка відноситься до Хустського напрямку. Величезний вкритий лісом схил розритий звивистими «зміями» земляних шанців, усіяний бетонними вогневими точками для артилерії та кулеметників. Більшість ДОТів давно без даху, зарослі соковитим зеленим мохом, інші затоплені.
Оце кулеметний ДОТ, він чимось схожий на хедкраба.
За смереками видно дорогу і річку. Добре б тут, мабуть, гратися у партизанів, а от реально воювати... Напевне, було б непросто без хитрощів.
Оборону Лінії Арпада було прорвано 28 вересня 1944го року в ході Східно-Карпатської наступальної операції, радянські війська змогли оволодіти потужним укріпленням на Керешмезькому напрямку, його просто обійшли по Свидовецькому хребту. До речі, Кершемез – виявляється, стара назва села Ясіня, і там є залізнична станція, ми позаминулого разу в очікуванні поїзда спостерігали грозу. Тепер знатиму, нудьгувати не доведеться, якщо станеться там «застрягнути» колись.
Просто джерельце при дорозі. Ще одна приємна особливість подорожування Карпатами: тут немає проблем з водою, можна не тягати на собі повні пляшки, бо через метрів 500 обов`язково буде щось подібне, і це тільки облаштовані.
Дорогою бачили наш інтернет – вода підмила опору з оптикою і ось:
Я спочатку «пророкував», що його полагодять до дня нашого від’їзду, з моєю «вдачею» це було б типово, але, судячи з усього, його не полагодять ще довго.
трохи далі таким же чином з вмурованих у асфальт кришечок на дорозі викладена назва села і тризуб;
В них зараз і нема інтернету, але кожен день ці люди, виходячи з хат, бачать це.
Суворий карпатський тюнінг.
До цих бункерів іти трохи більше, ніж 10 км, селом та дорогою між селами.
Згадую, згадую, трясця, знову згадую. Кожної довгої дороги, розбитої, мовчазної, серед безлічі варіантів невтіленого безрозсудства, повних нового і незвіданого, згадую. Хоч і м…, ми розійшлись у деяких ключових питаннях, але оте розуміння з пів-слова, темп і формат подорожей, просто ідеальний збіг з моїми власними на те поглядами і можливостями, одна й та ж зона комфорту…
Проте то мені було «ідеально», щодо тої сторони хто там зна.
І стільки ж назад, вже по темряві, по пустій, затисненій з обох боків горами дорозі між селами. Ніяких ліхтарів, найближче світло людських осель за декілька кілометрів в обидві сторони, лиш ями на слизькій дорозі, гуркіт води в Тереблі обабіч, і чорні громади гір затуляють півнеба, мовчазні, грізні. Осередками небезпек і недружніх таємниць постають гори холодної зимової ночі, вони – стихія, що не терпить легковажності.
В теплі чекає вечеря, настільна гра, та кальян. Ми ж «відпочиваємо, як люди». І нова ніч неспокійного, безрадісного, дуже непевного, хиткого сну. «після 10 з гаком км туди й назад? То й що?»
(фото зроблено у грудні)
Саме ця ділянка відноситься до Хустського напрямку. Величезний вкритий лісом схил розритий звивистими «зміями» земляних шанців, усіяний бетонними вогневими точками для артилерії та кулеметників. Більшість ДОТів давно без даху, зарослі соковитим зеленим мохом, інші затоплені.
Оце кулеметний ДОТ, він чимось схожий на хедкраба.
За смереками видно дорогу і річку. Добре б тут, мабуть, гратися у партизанів, а от реально воювати... Напевне, було б непросто без хитрощів.
Оборону Лінії Арпада було прорвано 28 вересня 1944го року в ході Східно-Карпатської наступальної операції, радянські війська змогли оволодіти потужним укріпленням на Керешмезькому напрямку, його просто обійшли по Свидовецькому хребту. До речі, Кершемез – виявляється, стара назва села Ясіня, і там є залізнична станція, ми позаминулого разу в очікуванні поїзда спостерігали грозу. Тепер знатиму, нудьгувати не доведеться, якщо станеться там «застрягнути» колись.
Просто джерельце при дорозі. Ще одна приємна особливість подорожування Карпатами: тут немає проблем з водою, можна не тягати на собі повні пляшки, бо через метрів 500 обов`язково буде щось подібне, і це тільки облаштовані.
Дорогою бачили наш інтернет – вода підмила опору з оптикою і ось:
Я спочатку «пророкував», що його полагодять до дня нашого від’їзду, з моєю «вдачею» це було б типово, але, судячи з усього, його не полагодять ще довго.
трохи далі таким же чином з вмурованих у асфальт кришечок на дорозі викладена назва села і тризуб;
В них зараз і нема інтернету, але кожен день ці люди, виходячи з хат, бачать це.
Суворий карпатський тюнінг.
До цих бункерів іти трохи більше, ніж 10 км, селом та дорогою між селами.
Згадую, згадую, трясця, знову згадую. Кожної довгої дороги, розбитої, мовчазної, серед безлічі варіантів невтіленого безрозсудства, повних нового і незвіданого, згадую. Хоч і м…, ми розійшлись у деяких ключових питаннях, але оте розуміння з пів-слова, темп і формат подорожей, просто ідеальний збіг з моїми власними на те поглядами і можливостями, одна й та ж зона комфорту…
Проте то мені було «ідеально», щодо тої сторони хто там зна.
І стільки ж назад, вже по темряві, по пустій, затисненій з обох боків горами дорозі між селами. Ніяких ліхтарів, найближче світло людських осель за декілька кілометрів в обидві сторони, лиш ями на слизькій дорозі, гуркіт води в Тереблі обабіч, і чорні громади гір затуляють півнеба, мовчазні, грізні. Осередками небезпек і недружніх таємниць постають гори холодної зимової ночі, вони – стихія, що не терпить легковажності.
В теплі чекає вечеря, настільна гра, та кальян. Ми ж «відпочиваємо, як люди». І нова ніч неспокійного, безрадісного, дуже непевного, хиткого сну. «після 10 з гаком км туди й назад? То й що?»
no subject
чаашечко :)
no subject
no subject
no subject
Там досить темно було, ISO десь 640, зерно з горобця... З кадрів тої технічної якості, яким вже втрачати нема чого )