День п’ятий. Мряка.

В нас «завелися» сусіди – хтось заїхав у номер за стіною. Звукоізоляції тут, треба сказати, ніякої – чутно все, про що вони говорять, чутно їх телевізор, хоча вони його вмикають і не досить гучно. Люди бояться тиші. А ще більше вони бояться «відстати від життя». Телебачення дає ілюзію причетності до ритму пульсу великого світу.
Найближчі сусіди У. та В. попросили їх переселити, не витримали, бідолашні. Розлякали їх таки. Бо У. та В. теж бояться тиші, але телебачення їм замало.
Це, власне, наш останній день тут, увесь завтрашній пройде в дорозі. Звична погода повернулася, вогкий пронизливий вітер несе дрібний мокрий сніг, і знову темно.

( темні дерева крига закує... )