082008_032017 ◾ ◾ Одного дня у пеклі...

Літо. +38. Скажене серпневе сонце випікає очі, робить голову схожою на закипаючий зсередини кавун у мікрохвильовій печі. Маршрутка з Тернополя у дорозі довгих години півтори чи дві. Нескінчених. Забита маршрутка.

При в`їзді на шляху, як годиться в цих краях, стоїть капличка Діви Марії. А поряд - танк. Ні, нічого дивного, те, що спочатку здалося "сміливою еклектикою", виявляється меморіалом загиблим у Афганістані. Але й без того у цього міста є, чим вразити. Мене от, перш за все, тутешніми храмами, хоч я взагалі не фанат культової архітектури, і багато з них можу й не відрізнити один від одного, але тут вони всі такі кардинально різні й колоритні. Стародавній готичний костел, новітній собор у формі тризуба, що виблискує склом, Покровська церква, більш "статечного" і традиційного вигляду, де на подвір`ї є чудодійне джерело, дерев`яні храми, дбайливо реконструйовані з дотриманням традицій того часу, коли вони були створені (XVII століття), і синагога є, а куди ж без неї (щоправда, нині недіюча), ніби кількістю і різноманіттям святинь місто намагається компенсувати свою інтригуючу назву - Чортків.

Хоча, її пояснюють походженням від "Чарткового", саме так називалось наприкінці XIV століття село, бо належало Єжи Чартковському, що побудував тут замок, тобто, тоді ще "перші дерев`яні укріплення на місці нинішнього Чортківського замку" під горою Вигнанкою (ну от, знову, що не назва, то перл). Дивно, чому не на самій горі, для обороноздатності це ж було б краще? Авжеж, звичайно, вже повірив. І статуя оцього ангела, що зустрічає подорожніх біля в`їзду до центра теж зовсім нічим не нагадує Мефі... нікого не нагадує. І мікрорайон з назвою "Бердо", що означає "прірва", теж тут цілковито випадково.

От тільки створення замку Єжи Чартковським значиться 1522-го року, а перша згадка про село Чарткове датується ще 1427-мим.

Катедральний собор святих апостолів Петра і Павла Української Греко-Католицької Церкви, було збудовано вже за часів незалежності, а освячено у 2001-му. Не знаю, як кому, а на мій погляд, дуже гарно і оригінально, хайтек у нових храмах виглядає доречно.

А біля воріт там висить таке, що одразу викликає повагу:

Підпишусь під кожним словом. От чому я бачив подібне тільки тут?
(Ех, а які були б естетичні кладовища без цього жлобського кольорового мотлоху!..)

А це Покровська церква, із чудодійним джерелом за цими стінами. І світлою, набіжною християнською легендою, про те, як під час Другої Світової війни, у церкву влучила бомба, і зруйнувала храм, лише ікона Богоматері лишилася неушкодженою, і радянський солдат, що саме молився поряд.

І це - теж там.

Яка правильна тут релігія...

...Ззовні він не відрізнявся від інших людей, не більше, ніж має індивідуальних особливостей кожен з нас. Некромант стояв у лавці католицького костелу і вибирав вервиці на подарунок, аж ось до нього підійшла поважна пані і запитала:
- Перепрошую, а де ви купили такі чудові вервиці? - захоплено позираючи на ті, що висіли в нього на шиї, його власні, "робочі", з опалових намистин, прикрашені мініатюрними срібними черепами.
- Я зробив їх сам, - зашарівся некромант.

Домініканський костел, він же Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (або, як його часто називають, просто "Костел Св.Станіслава" - скільки в цих храмів титулів та імен в кожного, от піди не заплутайся), візитна картка міста. Височіє у самому центрі, ніби з високого пагорбу суворо слідкуючи, аби живі не забули свою гідність і пам`ять. Де в Україні шукати витонченої краси готичної архітектури? Тут. (Про Львів знають усі, і багато хто бачив, милувався, і фотографував оце. Зараз - церква святого Йосафата, колись - костел капуцинів, так би мовити, "рідний брат" костела у Чорткові, бо його теж проектував Ян Кароль Зубжицький).
Тобто, його "нову версію", ту, що ми можемо зараз бачити, було зведено на початку XX сторіччя, на місці старого костелу, що стояв тут ще з 1610го року. В ньому переховувалось населення під час нападів татар, і були оборонні башти з мурами, які поновлювати не стали. Будівництво за проетом Зубжицького було завершено саме перед Першою світовою війною, а через три роки у кривавих подіях того часу храм по черзі декілька разів розорювали то німецькі, то російські війська, вивозили дзвони, а у 1941 радянською владою було підпалено монастир, і майже всіх монахів замордовано на околиці міста. При відступі військ, щоб не дісталося ворогові; Монахів, певно, просто "за те, що поряд стояли". Пожежу згодом ліквідували місцеві жителі, що і врятувало споруду. Після війни її передали православній громаді, а у 1959му перетворили на склад, і лише у 80х повернули домініканцям.

(у "вишуканому історичному оздобленні" дротів, лайтбордів, і авто)

Чортківський замок теж не минула доля побути складом. При чому ще до приходу більшовиків, в яких була ну просто пристрасть якась перетворювати об`єкти культурної спадщини на склади, у Чортківському замку зберігали крам його останні власники Садовські ще з кінця ХІХ століття.

Називається цей замок (або вірніше те, що від нього лишилося) ще "замок Гольських", адже кам`яні укріплення почав будувати воєвода Станіслав Гольський, у тому ж 1610му. До речі, дотеперь цих Гольських у Чорткові дуже шанують, інший Гольський, Стефан, вважається засновником костелу і його гробниця знаходиться у храмових підземеллях.

Фортеця не могла похизуватися неприступністю, її разом з містом руйнували татари, брали козаки під проводом Максима Кривоноса, і війська Богдана Хмельницького, і турки облаштували тут резиденцію субпаші Чортківської нахії Подільського пашалику після польсько-турецької війни 1670х років, коли їм вдалося загарбати значну частину Поділля. Щоправда, протрималися тут недовго (ще б пак - ви уявіть тільки: "а йди-но ти, субпаша, до Чортківської нахії!", це ж вже послали так послали), у 1683-му, турків розбили під Віднем, і з Поділля теж погнали, замок з містом переходить до Андрія Потоцького.
У всіх статтях про Чортків обов`язково згадується візит польського короля Яна ІІІ Собєського, як визначна подія в історії міста. Видатна постать - адже це після того, як він приєднався із двадцятитисячним польським військом до Карла Лотаринзького, Війна Священної ліги перемінила хід на користь європейців.

Оце - палац. З вікон видно місто до самого небокраю.

А це ще не земля, під вигорілою галявиною є нижній ярус, через який у замок лазили усі охочі, доки пару років тому входи не замурували.

Останні власники, Садовські, про замок не дуже піклувалися. Спочатку ще були якісь спроби модернізації, перетворення оборонних башт на жилі приміщення, а згодом зовсім здали в оренду австрійському уряду, під склади та частково в`язницю. "Невдала" якась твердиня. На околиці міста, ніби затишно примостилася під горою, зведена для війни, та для неї не призначена.

Справді, чому з самого початку не побудували її на горі, хіба зтикнулися з проблемою водопостачання? Хех, от мешканців Закарпаття це не зупиняло...

В Чорткові є дві ратуші, стара - "на німецький манер", з дерев`яними балконами, квадратною вежою і справжнім швейцарським годинником. У приміщенні її суцільні магазини і кафе, поряд щільно притиснулися торгові ряди і припарковані авто, так що звичайною дниною можна сфотографувати нормально хіба що саму башту, де їх (поки вони не навчились літати і паркуватись на дахах) немає.

Адміністративні органи розміщуються в новій ратуші, на просторній рівній площі, неподалік від пам`ятника Тарасу Шевченку. До речі, він тут досить нетиповий. Всі пам`ятають канонічне зображення Кобзаря - похмурий, суворий, інколи грізний, в літах, з вусами. Так от, в Чорткові Шевченко зображений молодим. Хоча, не менш суворим.

На гору Вигнанку ми лізти не стали, а я теперь жалкую, бо варто було - замок найкраще видно з вершини, його цілісну картину, п`ятикутник мурів, як на долоні... І панораму міста. Та надто вже пекельні погоди стояли.

Download Bright Eyes for free from pleer.com